Формування ключових і предметних компетентностей учнів шляхом використання інформаційно-комунікаційних технологій в навчально-виховному процесі

«Педагогічна ідея – це повітря,у якому розправляє крила педагогічна творчість».

«Педагогічна творчість – це здатність допомогти учневі

пізнати свій внутрішній світ…»

В. Сухомлинський

Серед важливих педагогічних завдань, які поставило життя перед сучасною школою є розробка нових педагогічних ідей та підходів до навчально – виховного процесу, в центрі яких - особистість дитини з її потребами, інтересами та життєвими проблемами. Тому, перед школою стоїть завдання впровадження нових технологій в освітній процес.Видатний зарубіжний педагог К.Роджерс зазначив: «Не так важливо вчити дітей, потрібно створити ситуацію, в якій дитина просто не може не вчитися і робить це із задоволенням ».

Як зробити, щоб дитина не лише засвоювала нові знання, а й намагалася застосовувати їх під час вироблення нових умінь, почувала себе впевнено, бажалавчитися?

Процес формування вмінь і навичок стає набагато результативнішим, якщо організувати навчання у співробітництві, яке ґрунтується на спільній діяльності і взаєморозумінні вчителя і учнів. Саме таке навчання, з використанням інноваційних технологій, сприяє  формуванню ключових і предметних компетентностей учнів,  підвищує інтелект дитини, зміцнює її віру у власні здібності, стимулює активність.Процес навчання - це напружена розумова робота, яка передбачає участь учнів у цьому процесі. На вчителя покладається велика відповідальність за розвиток особистості в процесі навчання, тому тільки пояснення матеріалу та демонстраційний матеріал не дадуть стійких знань. Якості знань можна досягти шляхом використання інформаційно-комунікаційних технологій. Запровадження інформаційно-комунікаційних технологій  – це не данина моді, а необхідність сьогодення, оскільки більшість дітей ознайомлюються з комп’ютером набагато раніше, ніж це їм може запропонувати школа. 
Ще і сьогодні провідне місце у викладанні предметів займають традиційні засоби – дошка, крейда та друковані джерела (підручники, зошити з друкованою основою). Завдяки ж використанню ІКТ навчальне середовище можна доповнити відео, звуком, анімацією. Усе це здійснює значний вплив на емоційну сферу  школяра, сприяючи підвищенню пізнавальної активності, підвищенню інтересу до предмета та навчання взагалі, активізації навчальної діяльності учнів.

Важливого значення у сучасному навчально-виховному процесі набуває впровадження інформаційно-комунікаційних технологій. В Україні прийнята державна цільова програма «Сто відсотків», метою якої є впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій. За допомогою ІКТ створюються умови для формування ключових та предметних компетентностей школяра, його повноцінної самореалізації, адже вони дозволяють максимально розкрити зміст уроку, стимулюють активність учнів, розвивають їх творчі здібності.

Отже глобальні процеси сучасного цивілізаційного розвитку визначають необхідність становлення нової парадигми освіти. Сьогодні впроваджуються освітні моделі, що ґрунтуються на гуманістичних засадах, тобто є особистісно зорієнтованими, і відображають особливості сучасного соціокультурного простору. До таких моделей належать «Державний стандарт початкової загальної освіти», «Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти».

Головним завданням сучасної школи є формування ключових та предметних компетентностей учнів. У новітній педагогічній науці поняття компетентність трактується як готовність до виконання певної діяльності, спроможність використовувати  набуті знання, уміння та навички  у житті.  Компетентність, як прагнення і здатність до постійного зростання, – це один із найважливіших аспектів особистісно-зорієнтованого навчання.

Розвиток у школяра самостійності, здатності до самоорганізації, саморозвитку, самовиховання, самоосвіти – це одне з першочергових завдань сучасної школи. Школа повинна підтримати, захистити дитину, озброїти механізмами, технологіями розробки життєвих стратегій, спрямованих на формування гармонійної компетентної, конкурентоспроможної особистості, яка вміє творчо розв’язувати проблеми, вміє повноцінно жити у новому світі, адекватно реагувати на зміни, постійно самовдосконалюється, намагається змінити на краще своє життя та життя своєї країни. А це залежить від тих додаткових якостей, які ми зараз називаємо компетентностями. Важливим результатом якості навчально-виховного процесу має бути оволодіння кожним учнем ключовими компетенціями. Посилення компетентнісної спрямованості, як зазначається у Державному стандарті початкової освіти, створює передумови для індивідуалізації та диференціації навчання, запровадження особистісно орієнтованих педагогічних технологій, формування соціальної, комунікативної, комп’ютерної та інших видів компетенцій учнів, поглиблення їх практичної і творчої діяльності. Компетентнісний підхід до організації навчально-виховного процесу на перше місце ставить не поінформованість учня, а вміння на основі знань вирішувати проблеми, які виникають у різних ситуаціях. Розглянемо основні поняття.

 Компетентність – це загальна здібність особистості, що ґрунтується на знаннях, досвіді, цінностях, схильностях, набутих завдяки навчанню; це досвідченість у певній галузі, якомусь питанні; повноважність, повноправність у розв’язанні якоїсь справи; поінформованість, обізнаність; авторитетність; коло повноважень (прав, обов’язків) певного органу чи посадової особи, установлених статутом установи, закладу. У суспільстві знань компетентність є передумовою успішної самореалізації особистості, спроможної приймати ефективні рішення, адекватно реагувати на особистісні й соціальні виклики. У 2004 році робоча група Організації економічного співробітництва і розвитку відмітила, що компетентність члена сучасного суспільства має складну структуру, в якій виокремлюються ключові, галузеві і предметні складові. Ключові компетентності мають бути сформовані до закінчення школи і мають складати основу для подальшої освіти як частини навчання упродовж життя. Вони мають бути гнучкими, щоб їх можна було застосовувати у багатьох ситуаціях і контекстах, а також поліфункціональними, тобто такими, які б слугували досягненню багатьох цілей, розв’язанню проблем різних типів та виконанню різних завдань. Відповідно до рекомендацій робочої групи виокремлюються вісім галузей, що складають загальні (базові, ключові) компетентності: 1) комунікація рідною мовою; 2) комунікація іноземною мовою; 3) математична грамотність та базова предметна компетентність у природничих науках і технології; 4) комп’ютерна компетентність; 5) уміння навчатися у навчанні; 6) міжособистісні і громадянська компетентність; 7) підприємницька компетентність; 8) культурна компетентність. Таким чином, формування ключових компетентностей особистості розглядається як місія системи загальної середньої освіти у суспільстві знань та передумова самореалізації особистості у суспільстві, й одночасно як спроможність ефективно вчитися упродовж життя.

Усі вісім компетентностей є важливими для успішного навчання у вищих навчальних закладах. Під загальною навчальною компетентністю розуміють здатність особистості адекватно сприймати та обробляти інформацію, логічно мислити, осягати сутність зв’язків між явищами та об’єктами дійсності. Саме це визначає адекватне реагування людини на проблеми і виклики життя і, зрештою, здатність приймати адекватні рішення й адаптуватися до навколишнього середовища. Рівень володіння цією компетентністю визначає успіх особистості у будь-якій інтелектуальній і практичній діяльності. Вона є компетентністю більш високого рівня, ніж спеціальні чи предметні компетентності, які особистість виявляє у конкретній сфері, наприклад, у математиці, музиці тощо. Ця компетентність набувається, використовується і вдосконалюється кожною людиною особисто через активні форми діяльності, і відтворюється в універсальних інтелектуальних операціях (аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування тощо). Вона формується у людини поступово, як результат сукупного надбання знань, досвіду, здібностей і ціннісних орієнтацій особистості. Тобто учень починає набувати її ще в школі завдяки навчально-пізнавальній діяльності, формуванню ставлення до різних видів діяльності, і продовжує удосконалювати її в процесі своєї життєдіяльності, набуваючи різноманітний життєвий досвід і виробляючи ціннісні життєві орієнтири. Одну із перших спроб осмислення в європейському контексті завдань освіти як формування в учнів духовної, політичної, економічної, соціальної компетенції здійснив Борис Чижевський. Навчальна діяльність у кінцевому результаті повинна не просто дати людині суму знань, а й сформувати комплекс компетенцій. Компетенцію було визначено як „загальну здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню”. Компетенції являють собою комплексні, складні, інтегративні вміння. Часто можна зустріти людей, що володіють широкими знаннями, але не вміють мобілізувати їх відповідним чином у потрібний момент. Тому бути компетентним не означає бути вченим або освіченим. Компетенція не може бути ізольована від конкретних умов її реалізації. У процесі вивчення окремих предметів певної галузі формуються предметні компетенції.

Предметна компетенція – це здатність учня застосовувати сукупність знань, умінь і навичок із певної галузі знань відповідно до життєвої ситуації. Навідміну від традиційного оволодіння знаннями, компетенція – здатність діяти на основі отриманих знань і умінь. Предметні компетенції складають основу для формування ключових компетентностей.

Ключова компетентність – здатність учня здійснювати складні поліфункціональні, предметні, культуродоцільні види діяльності. Кожна з таких компетентностей передбачає засвоєння учнем не окремих не пов’язаних один з одним елементів знань і вмінь, а оволодіння комплексною процедурою , у якій для кожного виділеного напряму існує відповідна сукупність освітніх компонентів. Компетентнісний підхід до навчання - це спрямованість навчально-виховного процесу на формування і розвиток в учнів ключових і предметних компетентностей, необхідних для діяльності у сучасному суспільстві. Компетентнісний підхід покликаний подолати прірву між освітою і вимогами життя, утвердити свободу вибору, отримувати творчий продукт, опиратися на життєвий досвід, здійснювати проектну діяльність. Українські вчені визначили такі ключові компетентності: уміння вчитися (самоосвітня), здоров’язберігаюча (психофізіологічна), загально– і полікультурна, громадянська (суспільно-правова), підприємницька (основи економічної культури), соціальна, інформаційна, комунікативна. Кожна ключова компетентність дає учням „ключ” для розв’язання широкого кола навчальних і життєвих завдань, тому вони формуються на міжпредметній основі. Компетентнісний підхід передбачає особистісно-діяльнісне навчання, заохочуючи учнів. Основні ознаки ключових компетентностей: поліфункціональність (дозволяють вирішувати різноманітні проблеми повсякденного професійного чи соціального життя); надпредметність і міждисциплінарність (можуть бути застосовані не тільки у школі, а й на роботі, у сім’ї, у політичній сфері); багатомірність (уключають розумові процеси, інтелектуальні вміння, творчі відкриття); зумовлюють потребу в інтелектуальному розвитку (абстрактне мислення, критичне мислення, само рефлексія, визнання власної позиції, самооцінка). У формуванні ключових компетентностей на різному змісті необхідно забезпечити: - чітке усвідомлення дитиною мети роботи; - мотивацію на одержання виховного результату; - оволодіння загально навчальними уміннями і навичками; - рефлексію своїх досягнень; - можливість використання одержаних знань і умінь для розв’язання різних типів навчальних і життєвих задач (серед яких обов’язково є творчі); - набування індивідуального досвіду завершеної справи; - успішної співпраці у різних групах, для виконання комплексних завдань (наприклад, участь у проектах, творчих роботах, виставках, громадських дорученнях тощо), які вимагають застосування різноманітних компетентностей, фізичної і вольової готовності до продуктивної праці; - навчання дітей приймати рішення, спираючись на знання, досвід, елементарне прогнозування.

Самоосвітня компетентність формується у процесі навчання та виховання школярів.

Суспільно-правова (громадянська) компетентність учня є основою його активної громадянської позиції, здатності до самореалізації в суспільно-політичному житті.

Комунікативна компетентність забезпечує знання та вміння об’єктивного сприйняття оточуючих, вибору адекватного стилю й тону спілкування, емоційної реакції на переживання інших людей, урахування особливостей особистості та психологічного стану співрозмовника.

Комунікативна компетентність – це вміння спілкуватися.

Полікультурна (загальнокультурна) компетентність забезпечує оволодіння досягненнями культури, оцінювання творів літератури та мистецтва, формування загальнолюдських цінностей.

Інформаційна компетентність –уміння добувати, опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел, володіння інформаційними технологіями.

Психофізіологічна (здоров’язберігаюча) компетентність – усвідомлення своїх психофізіологічних особливостей, уміння зберігати та зміцнювати здоров’я, підтримувати на належному рівні фізичний стан і забезпечувати досконалість свого зовнішнього вигляду. Всі ці види компетентностей передбачають наявність ініціативи, організаторських здібностей, високої свідомості та здатності адекватно оцінювати свої дії. Тому освітянам потрібно корегувати зміст, технології організації навчально-виховного процесу відповідно до вимог та потреб сьогодення. Самоосвітня компетентність є однією з ключових компетентностей, що формуються у процесі навчання та виховання школярів. Систематично залучаючи дітей до навчально-пошукової розумної самоосвітньої діяльності можна сформувати такі важливі якості, як творчість, оригінальність, самостійність у судженнях та оцінках. Слід виділити 4 основні напрямки навчальної самоосвітньої діяльності:

1) організаційний (уміння визначати мету, обирати засоби її досягнення, контролювати відповідність дії плану та цілям, організовувати діяльність у колективній роботі);

2)психологічний ( докладати вольових зусиль для подолання труднощів, усвідомлювати свій мотив, аналізувати та оцінювати ситуацію).

 3) інтелектуальний (бачити проблеми, обирати об’єкт досліджень, систематизувати ідеї);

4)практичний (використовувати ТЗН, працювати з довідковою літературою, відео матеріалами, комп’ютером та ін.)

Отож для успішної реалізації практичного напрямку та формування ключових і предметних компетентностей необхідне володіння інформаційно-комунікаційними технологіями.

Застосування сучасних інформаційних технологій у навчанні - одна з найбільш важливих і стійких тенденцій розвитку світового освітнього процесу. У вітчизняній загальноосвітній школі в останні роки комп'ютерна техніка й інші засоби інформаційних технологій стали все частіше використовуватися при вивченні більшості навчальних предметів.
Однак, при підготовці до уроку з використанням ІКТ вчитель не повинен забувати, що це УРОК, а значить складає план уроку, виходячи з його цілей При відборі навчального матеріалу він повинен дотримуватися основихі дидактичних принципів: систематичності та послідовності, доступності, диференційованого підходу, науковості та ін.

При цьому комп'ютер не замінює вчителя, а тільки доповнює його.
 Уроку з використанням ІКТ властиво таке:

Принцип адаптивності: пристосування комп'ютера до індивідуальних особливостей дитини;

Керованість: у будь-який момент можлива корекція вчителем процесу навчання;

Інтерактивність і діалоговий характер навчання; - ІКТ мають здатність "відгукуватися" на дії учня і вчителя; "вступати" з ними в діалог, що і становить головну особливість методик комп'ютерного навчання.

Оптимальне поєднання індивідуальної та групової роботи;

Підтримання в учня стану психологічного комфорту при спілкуванні з комп'ютером;

Необмежене навчання: зміст, його інтерпретації і додаток скільки завгодно великі.

Комп'ютер може використовуватися на всіх етапах: як при підготовці уроку, так і в процесі навчання: При поясненні (введення) нового матеріалу, закріпленні, повторенні, контролі.

При цьому комп'ютер виконує такі функції:

1. У якості вчителя комп'ютер являє собою:

джерело навчальної інформації;

наочний посібник;

тренажер;

засіб діагностики і контролю.

2. У якості робочого інструменту:

засіб підготовки текстів, їх зберігання;

графічний редактор;

засіб підготовки виступів;

обчислювальна машина великих можливостей.

При проектуванні уроку вчитель може використовувати різні програмні продукти:

1. Мови програмування. За їх допомогою вчитель може скласти різні програмні продукти, які можна використовувати на різних етапах уроку. Однак, їх застосування для викладача-предметника проблемне. Складання проекту за допомогою мови програмування вимагає спеціальних знань і навичок і великих трудовитрат.

2. Можливо при підготовці та проведенні уроку використання готових програмних продуктів (енциклопедій, навчальних программ, віртуальних лабораторій). Використання комп'ютерної технології при вивченні хімії в середній школі відкриває широкі можливості для створення та використання складного наочно-демонстраційного супроводу на уроці або при виконанні лабораторної роботи. Крім того, при повторенні пройденого матеріалу учень самостійно відтворює всі демонстраційні експерименти, які вчитель показував на уроці. При цьому він може перервати експеримент, зупинити його чи повторити ту частину, яка погано засвоїв. Такий підхід розвиває ініціативу і сприяє підвищенню інтересу учнів до досліджуваного предмета.

3. Велику допомогу при підготовці та проведенні уроків надає вчителю пакет Microsoft Office, який включає в себе крім відомого всім текстового процесора Word ще й систему баз даних Access і електронні презентації PowerPoint.

4. Система баз даних передбачає велику підготовчу роботу при складанні уроку, але в підсумку можна отримати ефективну і універсальну систему навчання та перевірки знань.

5. Текстовий редактор Word дозволяє підготувати роздатковий та дидактичний матеріал.

6. Електронні презентації дають можливість вчителю при мінімальній підготовці і незначних витратах часу підготувати наочність до уроку. Уроки, складені за допомогою PowerPoint видовищні і ефективні в роботі над інформацією.

Переваги використання ІКТ

Індивідуалізація навчання;

Інтенсифікація самостійної роботи учнів;

Зростання обсягу виконаних на урок завдань;

Розширення інформаційних потоків при використанні Internet;

Підвищення мотивації та пізнавальної активності за рахунок різноманітності форм роботи, можливості включення ігрового моменту: вирішиш вірно приклади - відкриєш картинку, повставляєш правильно всі букви - підійдеш ближче до мети казкового героя. Комп'ютер дає вчителю нові можливості, дозволяючи разом з учнем отримувати задоволення від захопливого процесу пізнання, не тільки силою уяви розсовуючи стіни шкільного кабінету, але за допомогою новітніх технологій дозволяє зануритися в яскравий барвистий світ. Таке заняття викликає у дітей емоційний підйом, навіть відсталі учні охоче працюють з комп'ютером.

Інтегрування звичайного уроку з комп'ютером дозволяє вчителю перекласти частину своєї роботи на ПК, роблячи при цьому процес навчання більш цікавим, різноманітним, інтенсивним. Зокрема, стає більш швидким процес запису визначень, теорем та інших важливих частин матеріалу, тому що вчителю не доводиться повторювати текст кілька разів (він вивів його на екран), учневі не доводиться чекати, поки вчитель повторить саме потрібний йому фрагмент.

Цей метод навчання дуже привабливий і для вчителів: Допомагає їм краще оцінити здібності і знання дитини, зрозуміти його, спонукає шукати нові, нетрадиційні форми і методи навчання, стимулює його професійний ріст і все подальше освоєння комп'ютера.

Застосування на уроці комп'ютерних тестів і діагностичних комплексів дозволить вчителю за короткий час отримувати об'єктивну картину рівня засвоєння матеріалу, що вивчається у всіх учнів і своєчасно його скоректувати. При цьому є можливість вибору рівня складності завдання для конкретного учня

Для учня важливо те, що відразу після виконання тесту (коли ця інформація ще не втратила свою актуальність) він отримує об'єктивний результат із зазначенням помилок, що неможливо, наприклад, при усному опитуванні.

Але, поряд з плюсами, виникають різні проблеми як при підготовці до таких уроків, так і під час їх проведення.

Існуючі недоліки та проблеми застосування ІКТ

Немає комп'ютера в домашньому користуванні багатьох учнів і вчителів, час самостійних занять у комп'ютерних класах відведено далеко не у всіх школах;

У вчителів недостатньо часу для підготовки до уроку, на якому використовуються комп'ютери;

Недостатня комп'ютерна грамотність вчителя;

Відсутність контакту з учителем інформатики;

У робочому графіку вчителів не відведено час для дослідження можливостей Інтернет;

Складно інтегрувати комп'ютер у поурочну структуру занять;

Не вистачає комп'ютерного часу на всіх;

У шкільному розкладі не передбачено час для використання Інтернет на уроках;

При недостатній мотивації до роботи учні часто відволікаються на ігри, музику, перевірку характеристик ПК і т.п;

Інформатизація істотно вплинула на процес придбання знань. Нові технології навчання на основі інформаційних і комунікаційних дозволяють інтенсифікувати освітній процес, збільшити швидкість сприйняття, розуміння та глибину засвоєння величезних масивів знань.

Використання ІКТ під час навчально-виховного процесу має такі основні переваги: здійснюється диференціація навчального процесу; розширюється контроль за навчальною діяльністю учнів і забезпечується на цій основі зворотний зв’язок; створюються умови для підвищення рівня зацікавленості учнів у навчальній діяльності завдяки внесенню елементів новизни.

Отже, використання ІКТ на уроках  дає змогу підвищити якість навчання, формувати необхідні ключові та предметні компетентності, навички практичного застосування набутих знань, що є необхідною умовою подальшої максимальної реалізаціїособистості в сучасному житті.

Ключові поняття.

Компетенція – це сукупність взаємопов’язаних якостей особистості. Суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини.

Компетентність – набута у процесі навчання інтегрована здатність учня, що складається із знань, умінь, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці.

Ключові (базові) компетентності – спеціально структурований комплекс характеристик (якостей) особистості, що дає можливість їй ефективно діяти у різних сферах життєдіяльності.

Предметні компетентності – сукупність знань, умінь та характерних рис у межах змісту конкретного предмета, необхідних для виконання учнями певних дій з метою розв’язання навчальних проблем, задач, ситуацій.

Компетентнісний підхід – спрямованість освітнього процесу на формування та розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості.

Інформаційно-комунікаційні технології – це апаратні й програмні комп'ютерні засоби організації пізнавальної, творчої, науково-дослідницької діяльності учнів, фото-, аудіо-, відеоапаратура, засоби телекомунікаційного зв'язку, розмножувальна техніка, що використовується для забезпечення повноцінного навчально-виховного процесу.

ІКТ, що використовується у навчально-виховному процесі:

мультимедійний проектор

інтерактивна дошка

комплекс оперативного контролю знань

електронна книга

веб - камера

Інтернет - планшет

шкільна цифрова лабораторія

комп’ютерна мережа

Інтернет

Bluetooth

Інформаційна компетентність вчителя – передбачає здатність вчителя орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного суспільства

Література

1. Інноваційні технології навчання в початковій школі /Автори – упорядники: В.П. Телячук, О.В. Лесіна. – Х. : Вид. група «Основа»: «Тріада+», 2007. – 240с.

2.Постанова Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1392 «Про затвердження Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти».

3.Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти// Освіта України. -2004. № 5

4. Особистісно орієнтований підхід в початковій основі / упоряд. О. Кондратюк. – К.: Шк. Світ, 2008. – 128 с. - (Бібліотека „Шкільного світу”).

5. Савченко О. Я. Виховний потенціал початкової освіти: посібник для вчителів і методистів початкового навчання / О. Я. Савченко.- 2-ге вид., доповн., переробл.- К.: Богданова А. М., 2009-226с.

6.Гарєєва В.В. Розвиток компетентності «Вміння вчитися» як засобу соціалізації учнів та модернізації навчально-виховного процесу на уроках англійської мови. «Англійська мова та література», № 22-23, 2008.І

7. Бібик Н. М. Компетентнісний підхід:рефлексивний аналіз застосування//Компетентнісний підхід в освіті: світовий досвід та українські перспективи. Бібліотека освітньої політики/ Під аг. Ред.. О. В. Овчарук. – К.:»К.І.С.», 2004.-С.47-52. 

8. Гевал М. Д. Загальні принципи використання комп’ютера на уроках різних типів // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2000. - №3. – С. 34–34. 
10. Забродська Л. М.. Онопрієнко О.В. Інформаційно-методичне забезпечення проектно-технологічної діяльності вчителя: Науково-методичний посібник – Х.: Вид. група «Основа», 2007.-208с. 

11. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики /Під заг. ред. О.В. Овчарук.- К.: "К.І.С.", 2004. - 112с.